Як правильно висвітлювати ситуацію, пов'язану зі спалахом COVID-19

Поширення інформації, яка постійно з'являється стосовно ситуації зі спалахом COVID-19, створює труднощі для журналістів та науковців, з якими вони спілкуються під час підготовки матеріалів для своїх репортажів. Належне висвітлення ситуації та наука мають відрізняти достовірні джерела інформації від чуток, недомовок, проплачених рекламних акцій фейкової інформації та політичної пропаганди. Про це йдеться у матеріалі Білла Ханаджа та Марка Ліпсича, опублікованому 23 лютого на сайті журналу Scientific American.

Слідкуючи за спалахом, ми усвідомили наскільки це складно навіть для найактивніших і вмотивованих науковців та журналістів, враховуючи безліч наявної інформації як із традиційних джерел (від органів охорони здоров'я, видань), так і з нових (препринтів, блогів).

Для того, щоб уможливити це, на нашу думку, слід розрізняти принаймні три рівні інформації, а саме: (А) — це інформація, як нам відомо, є правдивою; (B) — це інформація, яку ми вважаємо правдивою — судження, засновані на фактах, які також залежать від логічних висновків, екстраполяції чи емпіричної інтерпретації фактів, що відображають точку зору людини на те, що найімовірніше може відбуватися; та (С) — це думки та припущення.

У категорії А наведено такі факти: інфекція спричинена бета-коронавірусом; первинні вірусні геномні послідовності вірусу були дуже схожими; передача вірусу від людини до людини відбувається доволі часто, разом із зростаючою кількістю зареєстрованих випадків зараження у різних регіонах тощо. На підтвердження цих фактів є безліч доказів, зокрема перевірені наукові дослідження та доповіді органів охорони здоров'я.

У категорії В наведена переважна більшість тієї інформації, яку ми хотіли б знати про епідемію, але це не так, оскільки не існує систематичних даних про реальну кількість випадків зараження у тому чи іншому місці; рівень передачі вірусу за межі Китаю або відсоток тих випадків, які поширюються непомітно; реальний відсоток інфекційних захворювань, які перебігають у легкій формі, безсимптомно або субклінічно; та ступінь безсимптомної передачі вірусу.

Експерти можуть висловлювати свої думки з цих питань, спираючись на власні знання про інші інфекційні захворювання; робити висновки, виходячи із наявних даних (наприклад, можуть підсумовувати незареєстровані випадки зараження завезеними інфекційними захворюваннями, спираючись на відмінності зареєстрованих випадках зараження завезеними інфекційними захворюваннями в країнах зі схожою кількістю подорожніх із заражених регіонів); або аналізувати дані на підставі інформації, про яку вони чули та якій довіряють, але яка ще не була оприлюднена. Ця категорія включає прогнози щодо ймовірного розвитку епідемії у довгостроковій перспективі. Вони розповсюджуються на експертні судження науковців, які варті уваги, але які слід відрізняти від неспростовних фактів.

У категорії С висвітлено багато інших питань, які ще не мають достатньої кількості доказів, наприклад, вплив соціального дистанціювання в надзвичайній ситуації на уповільнення темпів розповсюдження епідемії. Також залишаються питання, які ніколи не будуть підтверджені даними, такі як мотивація органів влади та органів охорони здоров'я. Справа не в тому, що такі питання не мають значення. А в тому, що зараз вони не доступні науці, та можливо ніколи й не будуть.

Учені та журналісти роблять усе можливе, аби надати достовірну та зрозумілу інформацію та інтерпретувати її, але мають різну аудиторію та часові проміжки. Крім запам'ятовування трьох різних видів інформації, яку надають нам вчені, яким чином вони можуть гарантувати належне виконання своєї роботи? 

В такій ситуації, на нашу думку, можуть допомогти кілька принципів:

  1. Шукайте різні джерела інформації. Оскільки важко переварити всю інформацію, що надходить стосовно епідемії, кожен експерт матиме свою думку та знання у цьому питанні, що будуть відрізнятися від думок та знань інших експертів. Порада для науковців, а також журналістів — найкращі вчені — це ті, які радяться зі своїми колегами та просять їх знайти недоліки в своїй роботі, перш ніж поширити її серед громадськості, особливо в умовах, де репрезентативність та достовірність даних ще недостатньо опрацьовані.
  2. Не поспішайте. У всіх нас є дедлайни. Нещодавно один користувач Твітера зазначив, що факти про епідемію тривалістю у кілька днів є більш достовірними, ніж «найсвіжіші факти», які щойно з'явилися і можуть бути помилковими, непоказовими і таким чином, хибними. Тому слід знайти баланс між уважністю та необхідністю якнайшвидше  опублікувати свою роботу. Насправді, вищеперелічені факти, що продиктовані нашими переконаннями та домислами, мінливі. Враховуючи стрімке поширення інформації про епідемію, на питання, на яке сьогодні можна відповісти лише власним переконанням, завтра можна відповісти фактом.*
  3. Розрізняйте те, що може статися від того, що вже відбувається, враховуючи періодичність подій. Наглядним прикладом є питання про безсимптомну передачу. Якщо це трапляється часто, то заходи контролю, спрямовані на хворих людей (ізоляція, лікування та відстеження контактів) будуть менш ефективними. Цілком ймовірно, що безсимптомна передача відбувається з певною частотою, але на такому етапі доказів недостатньо. Знання того, що це трапляється лише час від часу, приносить мало користі, оскільки нам дуже потрібні докази того, як часто це відбувається. Те саме стосується заражених мандрівників, які уникають виявлення. Звичайно, на це є багато причин. Знову ж таки, питання полягає в тому, як часто це відбувається і чи призводить це до передачі вірусу на місцевому рівні.

Надзвичайні ситуації, як ця, призводять до надзвичайного тиску як на вчених, так і на самих журналістів, які бажають першими дізнатися усі новини. Існують хибні стимули, зумовлені економією уваги, в якій ми наразі живемо і яку підсилюють соціальні мережі, що пропонують короткочасну винагороду тим, хто задовольняється малим. За належного висвітлення подій слід усвідомлювати цей ризик, намагатися не сприяти йому та швидко виправляти неправдиві дані. Ми несемо спільну відповідальність за охорону здоров'я населення. Вірус не стежить за новинами і не слідкує за Твітером.

*Примітка редактора: останнє речення в цьому абзаці було додано для більшої ясності після опублікування цього поста.

Погляди, які висловлені в цій статі, належать лише автору(ам) і не обов'язково збігаються з думкою редакції журналу Scientific American.

Неофіційний переклад матеріалів виконано за підтримки Проєкту “Європейський Союз та Рада Європи працюють разом для підтримки свободи медіа в Україні”.