Як медійникам упоратися зі звільненням під час карантину: рекомендації психолога

За даними опитування ІМІ, пандемія спричинила труднощі в багатьох українських ЗМІ: 22% опитаних зіткнулися з проблемами із заробітною платою у вигляді затримань та скорочень, 14% повідомили про скорочення / зменшення діяльності. 5% повідомили, що очікують на звільнення протягом карантину. 

Звільнення – завжди стрес, але в ситуації пандемії стрес може додатково посилюватися через невизначеність та глобальність кризи. Що робити, щоб пройти звільнення або зниження доходу з мінімальними втратами для психіки, розповідає співзасновник платформи онлайн-психотерапії Тритфілд, кандидат психологічних наук, гештальт-психотерапевт Антон Федорець.

Розплутати клубок емоцій

Бажання "скасувати" всі негативні почуття й припинити відчувати злість або страх дуже поширене і водночас не дуже реалістичне. Ми можемо керувати своєю поведінкою або реакцією на почуття і думки, але самих почуттів ми не контролюємо. Проте, якщо розплутати клубок напруги й виокремити його складові, може стати легше вже від цього. Які емоції супроводжують втрату роботи? Зазвичай це страх або тривога за майбутнє, злість на керівництво або на обставини, іноді сором, якщо людина переконана, що причина звільнення в ній самій, і звикла пов’язувати свою ідентичність із професійною діяльністю. Як не дивно, багато хто помічає й таку неочікувану емоцію, як полегшення, – коли професійне вигоряння було занадто близько, і тепер психіка натякає нам, що вигода від тимчасового вимушеного відпочинку буде більшою, ніж фінансові неприємності. Або полегшення від того, що насправді проєкт не тішив і не здавався змістовним. Хтось замість страху і розчарування відчуває азарт та цікавість – бажання спробувати себе в новій темі або спеціалізації. 

Розглянути й виділити окремі переживання з внутрішнього "шторму" дуже корисно: можна розгледіти щось нове, можна природним шляхом помітити позитивні боки того, що відбувається, не примушуючи себе "мислити позитивно". Деякі шкідливі переконання ("це я і тільки я в усьому винен") теж вдасться помітити та відкинути.

Скласти план дій

Наявність плану дій заспокоює завжди, навіть якщо реалізувати план складно. Річ у тім, що мозок перемикається на інший режим: з режиму емоцій на режим аналізу й роздумів. Розробляючи план, можна помітити додаткові можливості, хоча ще хвилину тому здавалося, що настає повна катастрофа й спертися нема на що. 

Буде корисно написати окремі плани на випадок "оптимістичного" та "песимістичного" сценаріїв. Допоможуть відповіді на найрізноманітніші питання: на скільки місяців вистачить запасу грошей; де я зможу їх позичити або попросити допомоги; де я шукатиму нову або додаткову роботу; що мені потрібно зробити для цього; чи є в мене оновлене резюме і приклади робіт; які професійні навички з минулого в мене є і зараз теж можуть стати в пригоді. Не обов'язково ухвалювати рішення та починати діяти відразу: досить просто виписати й обміркувати різні варіанти. 

Окреслити свою зону контролю

Коли закривається компанія або нас звільняють, ми різко відчуваємо втрату контролю над своїм життям. Разом із втратою багатьох звичних і важливих речей через карантин це може спричинити відчуття абсолютної втрати контролю, яке досить тяжко переживати, у найгіршому разі – навіть сформувати навчену безпорадність, стан апатії або депресії.

Тому, навіть коли нічого не вдіяти (не можна вплинути на ринок праці або змінити рішення керівника), важливо дуже чітко розуміти, де проходить зона мого контролю і на що я все-таки вплинути можу. Часом навіть "зміщена активність", наприклад генеральне прибирання вдома й пересування меблів, може знизити стрес і повернути відчуття контролю. 

Знайти або сформувати коло підтримки

У разі звільнення або втрати частини замовлень дуже важливо, щоб самоізоляція залишалася виключно фізичною, а не психологічною. Важливо знайти або сформувати коло підтримки. Будь-яка віртуальна група або чат, де можна безпечно ділитись емоціями, розповідати про свої проблеми й слухати історії інших, може відчутно покращити емоційний стан і допомогти пережити кризу. У цьому є й практичний зміст: зазвичай у таких групах передають новини, вакансії, інформацію про нові можливості. 

Попри всю важкість ситуації можна розраховувати, що світ і суспільство швидко відгукнуться й зреагують на зміни, зокрема й на масові скорочення та звільнення. Наприклад, відкриватимуться безкоштовні освітні програми, з’являться нові інструменти та платформи пошуку роботи, а кількість пропозицій та нових проєктів поступово збільшуватиметься.

Олена Гапак – авторка, перекладачка, редакторка 

Матеріал підготовлено в межах проєкту з безпеки для журналістів Jmama