Для уникнення нових заражень Covid-19 потрібно серйозно взятися за вентиляцію

Чому через півроку пандемії респіраторної хвороби ми досі так мало робимо для запобігання респіраторній передачі вірусу?

Про це йдеться в матеріалі The Atlantic, написаному Зейнеп Туфекчі, доценткою університету Північної Кароліни, повідомляють Тексти.

Нещодавно в нашому університеті я пройшла тест на COVID-19. Все було ефективно й організовано: 15 неприємних секунд, коли беруть мазки, потім — додому з двома сторінками інструкцій про те, що робити, якщо тест виявиться позитивним, та з застереженнями для людей, які можуть опинитися поблизу з пацієнтами Covid-19. В інструкції було детально розписано запобігання передачі хворобі через поверхні, розповідалося про дезінфекцію рук, прання, пропорції розчину для витирання поверхонь.

Проте у цих детальних інструкціях було лише одне речення про "добру вентиляцію" — речення, яке може нашкодити декому більше, ніж допомогти. Мені порадили "потік повітря, як-от від кондиціонера чи відкритого вікна, якщо дозволяє погода". Проте в деяких випадках кондиціонери якраз не допомагають. Хосе-Луїс Хіменес, професор з якості повітря університету Колорадо, розповів, що деякі кондиціонери збільшують шанси поширення інфекції. Крім того, уточнення "якщо дозволяє погода" зменшує значущість настанови про відкриті вікна.

Чекаючи на результати, я читала останні оголошення від компаній, які намагалися запевнити клієнтів, що все роблять правильно. Велика авіалінія розповіла, як ретельно обробляє поверхні в літаках і терміналах — нічого не згадавши про вентиляцію чи фільтрування повітря в салонах (а ці заходи насправді корисні). Місцевий бізнес, який оперує в дещо переповненому приміщенні, прислав імейл про "чистоту" з фото 10 пляшок санітайзера — й ані слова про вентиляцію: чи відчиняються вікна, чи є покращені фільтри повітря при кондиціонуванні.

Дивовижно, як, незважаючи на дедалі більшу кількість доказів про значення вентиляції, ми продовжуємо бавитися в гігієнічний театр, постійно миючи все, що можна, й не звертаючи уваги на повітря.

Як так, що через півроку респіраторної пандемії ми досі маємо так мало інструкцій про те, чим "респіруємо" — саме повітря, яким ми дихаємо?

Коронавірус відтворюється в наших дихальних шляхах, він виходить назовні, коли люди дихають, говорять, співають, кашляють і чхають.

Розуміння того, як саме та наскільки далеко переноситься патоген та за яких умов — не малозначуща річ. Ця інформація дозволить зрозуміти, як ефективно запобігти передачі.

Щодо Covid-19 найважливіша суперечка точиться навколо того, які краплини та якого розміру виходять від заражених людей, наскільки вони є заразними та яким чином переміщуються. Те, що дебати щодо способів передачі вірусу не закінчилися — не дивно. Це новий патоген.

Лікарка-вірусолог з університету Колумбія, Анджела Расмуссен, сказала, що історично людям потрібні були сотні років, щоб зрозуміти, як передаються та працюють патогени, які викликають чуму, віспу, поліомієліт або жовту лихоманку. Навіть за сучасного розвитку науки досі точаться дебати, як саме передається сезонний грип.

Зокрема, справді важить розмір часточок, що переносять вірус — адже це визначає спосіб передачі. Чи достатньо вони великі, щоб швидко осідати під дією сили тяжіння — чи, навпаки, маленькі, щоб зависати у повітрі?

ВООЗ від самого початку пандемії вважає основним способом передачі Covid-19 дихальні краплини: ті, що більші від 5-10 мікронів у діаметрі. Вийшовши з чиєїсь носоглотки, вони падають балістично, близько до зараженого. ВООЗ визначив таку відстань як один метр, за повідомленнями Центрів з контролю та запобігання хвороб США (далі ЦКХ) ця відстань — шість футів (1.8 метра).

Домінування "балістичної" передачі вірусу під час пандемії мало б означати, що ми маємо зосередитися переважно на дистанції, тобто, триматися за межами дальності частинок, особливо щоб вони не втрапили нам у незахищений рот, ніс, очі. Звідси принцип дистанціювання одне від одного. Це також означало б, що дотримання дистанції достатньо для безпеки. Наприклад, достатньо бути в іншому кінці кімнати. (Звісно, потенційно можна підчепити заражені частинки вже руками з поверхонь, а тоді руками ж піднести їх до обличчя — звідси важливість санітайзерів і миття рук).

Втім, серед науковців точиться велика суперечка щодо розміру та поведінки часточок, які можуть заражувати нас — і від розв'язання цього питання залежать багато рекомендацій щодо безпеки. Багато науковців думають, що вірус також виходить із рота у значно менших часточках, які також заразні, але досить крихітні, щоб зависати у повітрі, літати за його потоками, а також накопичуватись у замкнених просторах. Через маленький розмір та вагу вони практично не опускаються. Це називається аерозольна передача вірусу.

Дон Мілтон, лікар, а також професор з охорони здоров'я в університеті Меріленду, порівнює більші краплини зі "спреєм із пульверизатора", а менші — з "туманом зі зволожувача". Для уникнення дії першого достатньо відійти на певну відстань, але для вдихання повітря, яке виходить від другого, цього в закритому приміщенні явно не вистачить.

У липні сотні науковців з усього світу підписали листа, в якому вимагали від ВООЗ офіційно визнати менші частинки додатковим способом передачі вірусу й відповідно оновити свої рекомендації. Деякі експерти, з якими я розмовляла, кажуть, що вони намагаються переконати ВООЗ узяти до уваги аерозольну передачу ще з березня — й відкритий лист є лише виявом фрустрації через брак поступу в цьому питанні.

Підписанти, які вивчають аерозольні частинки, як-от професорка Лінсі Марр та згаданий вище Хіменес, заявили, що вони згодні з думкою, що передача на близьких відстанях є найбільш ризикованою, як про це і йдеться в даних ВООЗ та ЦКХ. Однак вони не згодні з тим, що домінування передачі з близької відстані означає, що балістичні траєкторії буцімто є переважним способом передачі вірусу. На їхню думку, частина передачі навіть при близькій відстані відбувається в аерозольний спосіб, й багато експертів заявляють, що навіть частинки, більші за визначення "дихальних" частинок у 5-10 мікронів, усе одно пролітають певну відстань у повітрі.

У відповідь на ці заяви ВООЗ визнала потенційну можливість аерозольної передачі — але все ж заявила, що "передусім" Covid-19 передається через більші дихальні частинки та через дотики між людьми.

Складність дискусії частково полягає в тому, що експерти, включно зі спеціалістами з інфекційних хвороб, епідеміологами та дослідниками аерозольних "зависів" не погоджуються між собою навіть щодо термінології.

Частинки, які виходять з рота при диханні, можуть називати "краплини", "мікрокраплини", "ядра краплин" (частинки, які спершу більші, але з часом меншають через випаровування) чи "аерозолі".

Немає чіткої лінії між "більшими" та "меншими" частинками, між "краплями" й "аерозолями" — це континуум зі складною аеродинамікою, що залежить від середовища. Гірше того, одне слово — як-от "аерозоль" — часом означає щось інше в кожній галузі.

Для цієї статті називатимемо "краплинами" частинки, що падають за законами балістики, а ті, що літають назвемо "аерозолями" (незалежно від розміру частинок, адже для питань про передачу вірусу нам важливий не розмір, а спосіб поширення).

Ця суперечка, до того ж, має тривалу історію. Від середини 19 століття й далеко у 20-те спеціалісти з інфекційних хвороб вели тривалу битву проти теорій "міазми", які доводили, що за хвороби відповідають не мікроби, а сам бруд і погані запахи. Піонер публічної медицини, Чарльз Чаплін, в епохальній книзі 1910-го року розрізнив "краплинні" хвороби (ті, що переносяться на кілька метрів, як у краплинах ВООЗ) та "пилові" хвороби (ті, що переносяться аерозолями, зависають у повітрі). Він робив висновок, що більшість патогенів або "краплинні", або передаються через безпосередні контакти, й хвилювався, що надмірне покладання на теорії "повітряної" передачі, по-перше, без потреби залякає громадськість, а по-друге, спричинить брак уваги до миття рук. Більш ніж через століття після того ми бачимо, по суті, відгомін тих самих міркувань.

Є й інші види "повітряної" передачі: цей термін може звучати страшніше, ніж насправді, та стати приводом для пошуку цапів-відбувайлів. Наприклад, деякі хвороби, що передаються повітряним шляхом, такі як кір, гарантовано поширяться практично в кожен куток приміщення та заразять 90% людей, які можуть заразитися.

У фільмі про паніку через вірус, "Епідемія" 1995 року, коли персонаж Дастіна Гоффмана вигукує про вигаданий вірус Мотаба: "Він переноситься через повітря!" — він має на увазі, що вірус через вентиляцію пошириться в усі куточки лікарні.

Однак не всі хвороби, що передаються через повітря, є суперзаразними — й коронавірус НЕ поводиться як суперзаразний патоген.

У багатьох дослідженнях, які вже проведено, виявлено, що "індекс вторинної атаки" Covid-19 — відсоток людей, яких заразить одна хвора людина в закритому приміщенні, як-от дім чи гуртожиток — коливається від 10 до 20%.

Насправді багато експертів зазначали, що Covid-19 значно менш заразний за багато інших відомих патогенів, за винятками випадків, коли він час від часу "дичавів" у випадках суперперенесення, коли водночас заражувалися великі кількості людей на відстанях, що сильно перевищували траєкторію "краплин" у 1-2 метри.

Ті, хто наполягає на можливості передачі Covid-19 аерозольними маршрутами, наводять умови цих випадків суперпоширення як чи не найважливіший доказ можливості повітряної передачі.

Саскіа Попеску, епідеміолог, підкреслює, що при цьому слід говорити не про "суперпоширювачів", що означало б людей, а про "події суперпоширення", оскільки вони відбуваються за дуже особливих обставин та в особливих умовах. І це важливо: люди не поширюють однакову кількість аерозолів при всіх видах діяльності. Спів викликає більше поширення, ніж розмови. А розмови — більше, ніж дихання. Деякі люди можуть поширювати більше аерозолів — але це не єдиний ключ.

Події суперпоширення включають три В:

  • всередині
  • вентиляція
  • вокалізація

Більшість подій суперпоширення вірусу відбуваються всередині приміщень, особливо всередині погано вентильованих приміщень (повітря не міняється, не фільтрується), коли багато людей водночас голосно розмовляють або співають. Деякі приклади подій суперпоширення: шумні бари та ресторани, клуби, репетиції хорів, весілля, похорони, круїзні кораблі, будинки літніх людей, тюрми, м'ясозаготівельні заводи.

Разючим чином, за інформацією з однієї з баз даних, де зібрано понад 1200 подій суперпоширення, лише одна подія відбувалася надворі, й лише 39 були змішаними надворі та всередині приміщення. Це не означає, що поширення відбувалося надворі — просто цього не можна виключити. Всі решта, понад 95% — події всередині приміщень, і більшість подій суперпоширення включала наявність десятків або сотень людей одночасно. Інше дослідження дійшло того самого висновку: події суперпоширення відбуваються практично винятково всередині приміщень і за присутності великої кількості людей.

Бенджамін Каулінг, голова департаменту епідеміології та біостатистики Гонконзької школи громадського здоров'я, наводить відомий випадок у ресторані в Гуанчжоу, коли ще асимптоматичний пацієнт заразив на Covid-19 дев'ятьох інших людей, багато хто з яких сидів за віддаленими столами. Всі вони були на прямій лінії від одного кондиціонера, котрий гнав повітря з одного кінця ресторану в інший. Водночас, за столами безпосередньо поряд із пацієнтом, але не "за вітром", не заразилося жодної людини. Камери спостереження того дня показують, що заражені люди ніяк не взаємодіяли з пацієнтом. Це було повітря. Колеги пана Каулінга проаналізували динаміку рідин у випадку цього спалаху й показали, що кондиціонер пересував повітря в одному напрямку, там потік відбивався від стіни, переміщувався у зворотному напрямку й знову штовхався кондиціонером у тому ж напрямку. "Нещасливі" столики "за вітром" від пацієнта опинились у місці, де повітря від цієї людини "раз за разом" проходилося по людях за траєкторією руху потоку.

В іншому відомому випадку суперпоширення один-єдиний пацієнт під час репетиції хору в Скеджіт, штат Вашингтон, спричинив 32 підтверджених і ще 20 імовірних випадків Covid-19, заразивши практично кожного у приміщенні. Ще один разючий випадок — у кол-центрі в Південній Кореї. Люди в кол-центрі цілий день розмовляють. На одному з поверхів 94 з 216 працівників заразилися, при цьому випадки зосередилися з одного боку поверху — але на відстані до 20 столів одні від одних, від однієї стіни до іншої. Водночас, заразилися лише троє людей з усіх інших поверхів, хоча всі користуються одним лобі й одними ліфтами. Це показує, що поверхні не настільки ефективно передають вірус, як спільні "кишені повітря", практично незалежно від відстані.

Мілтон каже, що в цих випадках треба "вивернутися навиворіт, щоб довести, що це не було поширення повітряним шляхом". Але не тільки події суперпоширення Covid-19 відбуваються всередині. Решта випадків поширення хвороби — коли вона поширюється поступово, невеликими кількостями — також відбувається практично повністю всередині. Мілтон заявив, що якби великі краплини були основним способом передачі, ми б могли очікувати на більшу кількість передачі надворі, оскільки частинки викидаються з певною силою й осідають на інших людей (скажімо, на тротуарах). Навіть враховуючи сонячне світло, яке деактивує віруси та зменшує передачу надворі, ми б могли очікувати на значно більшу кількість передачі за межами приміщень, ніж бачимо зараз. Натомість епідеміологи дедалі більше виявляють, що ця хвороба чигає на нас у приміщеннях.

Є також свідчення з закладів охорони здоров'я. Хітоші Ошітані, професор вірусології університету Тохоку (Японія), сказав, що службовці, що відповідали за карантин на круїзному лайнері Diamond Princess, які вжили стандартних заходів щодо краплин, усе одно захворіли й самі. "Це були професіонали", — сказав він. Навряд чи ці медики помилилися — скоріше, хвороба діяла у способи, до яких вони не були готові.

Нещодавнє дослідження показало, що медики в Британії, де лікарні старіші й вентиляційні системи гірші, заражувалися частіше, ніж у США. (Можливо, в цьому причина також високої кількості хворих медиків в Україні — ТЕКСТИ). Нині в Сполучених Штатах багато лікарняних будівель мають вентиляцію з засобами стримання інфекцій.

Стаття, опублікована в Nature, звітує про виявлення вірусного РНК в понад половині взірців повітря, взятого в одній із лікарень, у тому числі поза межами палат пацієнтів та в коридорах. Залишається питанням, наскільки заразними були ці частинки, однак важливо, що "100% взірців з підлоги під ліжком і всі, крім одного, взяті на підвіконнях, дали позитивний результат на РНК коронавірусу, що вказує на перенесення вірусу повітрям і осідання на цих поверхнях".

Втім, досі немає доказів справді довготривалого перенесення Covid-19, чи будь якого зразка передачі, подібного на передачу кору. Крик "він передається через повітря!" може створити неправильне враження на вже втомлену публіку, й саме з цієї причини посадовці в сфері охорони здоров'я, зрозуміло, остерігаються цього терміну — часом навіть погоджуючись про можливість аерозольної передачі.

Каулінг сказав, що краще називати це "короткочасними аерозолями", адже це точніше передає суть загрози: більшість частинок концентрується навколо зараженої особи, проте за певних обставин частинки можуть також накопичитись і переноситися.

Все це має багато практичних наслідків. Якщо аерозолі вирішальні — слід зосередитися на вентиляції приміщень не менше, ніж ми зосереджуємося на дистанціюванні, масках і митті рук — із важливістю чого погоджується кожен експерт.

Як заявив Раян МакНамара, вірусолог із університету Північної Кароліни, всі способи захисту доповнюють одне одного: чим більше інструментів ми маємо проти коронавірусу, тим краще впораємося. Проте важливо, щоб непрофесійна публіка мала правильну розумову модель щодо способів стримання — оскільки навіть способи захисту, на які всі вже погодилися, будуть іншими за режиму аерозолю.

Наприклад, нинішні інструкції ВООЗ не рекомендують маски у приміщенні за постійного дотримання дистанції принаймні в один метр (наприклад, за столиками в кафе). Так само ЦКХ (Центри контролю хвороб) Сполучених Штатів лише побіжно згадує про різницю між передачею хвороби надворі та в приміщеннях, рекомендуючи маски в громадських місцях, "особливо якщо важко дотримуватись інших засобів дистанціювання". Натомість аерозольний режим означатиме, що дистанціювання в приміщеннях не захищає так, як ми сподівалися — особливо через те, що люди їдять і п'ють, водночас розмовляючи, без масок. Схоже, ЦКХ визнає це, рекомендуючи проводити збори надворі — хоча офіційно все ж наполягає на передачі через краплини.

За режиму аерозолю ми матимемо різні правила поведінки надворі й у приміщеннях (особливо з огляду на те, що надворі вірус розсіюється, а сонячне світло на додачу швидко деактивує віруси).

Ми зробили б маски у приміщеннях обов'язковими, незважаючи на дистанцію, але не надворі. Але зараз у США в багатьох місцях навіть людина, що сама вигулює собаку, зобов'язана бути в масці. А є такі місця, як Чикаго, де офіційно закрито пляжі через острах натовпу — але водночас відкриті практично без обмежень ресторани та спортзали у приміщеннях.

Як інший приклад: ви могли бачити по телевізору багато подій у приміщеннях, коли аудиторія чемно сидить із дотриманням відстані та в масках, слухаючи доповідача, який єдиний у приміщення без маски. Хіменес, експерт з аерозолів, відзначив, що це збочено, оскільки саме той, хто говорить, найбільше має бути у масці — він випускає найбільше часточок.

Якби в кімнаті була одна-єдина маска — її треба вдягти на промовця.

Це особливо важливо з огляду на те, що тканинні, зокрема саморобні маски, які чудово блокують краплини ще в роті промовця (особливо до того, як вони випаровуються і стають меншими), не настільки ефективно запобігають проникненню аерозольних частинок, які вже літають по кімнаті, вийшовши з рота промовця (хоча й у цьому випадку тканинні маски дещо допомагають, адже частина вологи затримується на них ззовні).

Хтось може сказати: нам треба бачити рот того, хто говорить — але до цієї проблеми можна підійти по-різному: прозорі щитки навколо голови та шиї промовців, маски з прозорими частинами, які все ж фільтруватимуть повітря тощо. Головне — перестати ігнорувати проблему. Прозорі маски чи щитки можуть бути рішенням також для шкіл: діти не сидітимуть у масках, але маска найбільше потрібна якраз учителю чи вчительці. В тому числі й для його чи її власної безпеки.

Звернувши увагу на потоки повітря, ми по-іншому побачимо й багато інших ризиків. Ділан Морріс, аспірант Прінстона та співавтор першої статті, яка підтвердила, що вірус може залишатися заразним у формі аерозолю, показав мені відео групи людей, які весело танцюють, тримаючись за мотузку на відстані шести футів одне від одного, стрибаючи в ряд. Кожен наступний перебуває саме там, де не слід — вдихаючи хмарини видиху людей, що тяжко дихають попереду.

Хіменес подібним чином зазначив, що коли говорить людина в масці, то найменш безпечне місце — збоку чи позаду цієї людини, де частинки можуть виходити з-під маски, хоча зазвичай, за режиму крапель, ми вважали б ризикованим лише місце перед людиною. Важливість аерозолів може також пояснити, чому влітку хвороба вибухово поширюється на півдні США, де люди часто йдуть у кондиціоновані громадські місця, щоб уникнути пекельної спеки:

Нарешті, все це матиме значення для людей, що перебувають навколо пацієнтів. У закладах охорони здоров'я у США заходи проти аерозолів зазвичай уже введено, частково через те, що медики проводять такі процедури, як інтубація, коли аерозолі створюються, навіть якщо сама хвороба не схильна до цього. (Більшість інструкцій ВООЗ та ЦКХ від початку визнавали аерозолі як ризик у закладах охорони здоров'я через такі процедури — диспут відбувався лише навколо того, чи відбувається передача через аерозолі за повсякденних обставин).

Але в суспільстві прийняття ризику від аерозолів означатиме, що людей навколо пацієнтів, удома, чи будь-хто з високим ступенем ризику, як-от попередні хвороби, як мінімум повинні забезпечуватися кращими масками на кшталт N95, які краще відсіюють аерозолі.

Є дві ключові стратегії протистояння поганій вентиляції та зарядженим вірусом аерозолям у приміщеннях:

  • зменшувати присутність вірусних частинок шляхом обміну повітря у кімнаті (таким чином зменшуючи дозу, що важливо для ймовірності зараження та серйозності протікання хвороби)
  • усувати аерозолі з вірусами за допомогою фільтрів.

Візьмімо школи — можливо, для мільйонів найбільш злободенну тему. Класи — це місця, де багато розмовляють. Діти не будуть дуже добре дотримуватися дистанції. Чим більше в кімнаті людей — тим більше можливостей для накопичення аерозолів. Більшість проблем із вентиляцією можна вирішити — часом безкоштовно чи недорого, а часом дорогі інвестиції в інфраструктуру мають стати національним пріоритетом.

Минулого тижня пройшлася початковою школою в своєму районі, думаючи про те, що можна зробити, якщо сприйняти загрозу аерозольної передачі серйозніше.

Це одноповерхова будівля. Всі класи з вікнами. У деяких двері відкриваються прямо надвір. Перед багатьма класами є цементні патіо. На певний час або частину часу викладання можна перемістити надвір — так само, як уже робили під час пандемії "іспанки" в 1918 році. Крім того, навіть якщо учні перебувають всередині чи під час дощів, максимальне відкриття вікон і дверей значно покращить циркуляцію повітря всередині, особливо якби у класах були вентилятори у вікнах, які б виштовхували повітря надвір.

Коли вікна неможливо відчиняти, в класах можуть працювати переносні фільтри типу НЕРА, які здатні відсіювати навіть найдрібніші часточки, та які коштують по кілька сотень доларів (у США — ред).

Хіменес сказав мені, що багато централізованих систем кондиціонування, до того ж, уже зараз мають налаштування того, скільки саме повітря забирається всередину й обмінюється, але зазвичай цей показник встановлено на мінімум для заощадження енергії. Втім, під час пандемії порятунок життів стає важливішим за заощадження, тож за наявності такого варіанту школи можуть почати розбавляти повітря зовнішнім. Університет Колорадо саме так уже й робить.

Хіменес дивується, чому Нацгвардію досі не залучають для встановлення шкіл під тентами по всій країні, або чому уряд США не почав масове виробництво фільтрів НЕРА для кожного класу та кожного важливого місця в приміщенні. Натомість, як звітує один із експертів з якості повітря, навіть учителям, які хотіли купити фільтри типу НЕРА для шкіл, не дозволяли це робити, бо їх не рекомендує уряд.

Купити санітайзер у моєму супермаркеті досі можна з перебоями — але я перевірила онлайн, і вибір переносних фільтрів досі багатий. На них немає додаткового попиту.

Деякі країни вже подолали тенденцію до ігнорування аерозолів. Ошітані каже, що в Японії дослідники від початку розглядали передачу через "аерозолі близької відстані" серйозно. Каулінг із університету Гонконга каже те саме: аерозолі та події суперпоширення є ключовими в поширенні коронавірусу.

Японія швидко вдягла маски, хоч і не вводила великих карантинів, та зосередилася на подіях суперпоширення (стратегія, яку вона називає "удар по кластерах"), а також привчила своїх громадян уникати трьох З:

  • Закриті простори (приміщення)
  • Забиті людьми місця (натовпи)
  • Задушевні розмови (близька відстань, тривалий час)

Японцям радили не розмовляти в метро — навіть попри те, що там повідкривали всі вікна.

Розробили також інструкції про важливість вентиляції в таких місцях як бари, ресторани та спортзали.

Через шість місяців, попри один із перших спалахів, надзвичайно тісну забудову міст і одне з найстаріших населень у світі, Японія має близько тисячі смертельних випадків загалом — стільки ж у США часто трапляється впродовж одного дня.

Гонконг, подібне густонаселене й залежне від метро місто, має лише два десятки смертельних випадків.

Очевидно, наукові дані навколо аерозолів не остаточні, про що кажуть і підписанти листа до ВООЗ, які вимагають визнати та боротись із можливими ризиками аерозолів.

Расмуссен, професорка вірусології з університету Колумбія, могла б довго розповідати про все, що вона хотіла б знати про повітряну передачу: наскільки заразний вірус у кожній конкретній краплині залежно від розміру; чи виділяють одні люди більше вірусу за інших і наскільки, та на якій стадії хвороби; чи концентрується вірус більше в ядрі краплини (при її випаровуванні в польоті); яка доза є заразною для кого.

Але тим часом, зустрівшись із пандемією, ми мусимо діяти, маючи неповну інформацію.

Підписанти листа до ВООЗ наголошують, що ми "зобов'язані використати кожен потенційно важливий спосіб сповільнення Covid-19", навіть за неповної інформації, особливо оскільки частина заходів безпеки зводиться просто до відкриття вікон та переходу надвір. Це особливо важливо, оскільки заходи стримання доповнюють один іншого: чим більше різних заходів ми маємо, тим ефективніше вони діють у сукупності.

Ми не маємо всіх відповідей — але ставки високі. Я почала статтю зі свого тесту на коронавірус. Мій результат виявився негативним, тож я можу зараз через це не хвилюватися, але я думаю про альтернативний світ, де за позитивного результату мені б надали чіткі інструкції щодо відкриття вікон, фільтра HEPA, респіраторів N95 для моїх співмешканців, а також застережень про те, що два метри дистанції — недостатній засіб безпеки для них.

Додати вентиляцію до наших засобів стримування вірусу — це те, на чому нам треба зосередитися зараз: від дорожчих доповнень до інфраструктури й до простого та безкоштовного відкриття всіх вікон. Ми мусимо вдаватися до всіх заходів, до яких тільки можемо дотягтися.